22 травня минуло 140 років з дня народження Симона Петлюри, знакової постаті Української революції 1917–1921 років. Показово, що тогочасних борців за незалежність України називали петлюрівцями, їх ототожнювали саме з ним.
Про Симона Петлюру Радіо Свобода спілкувалося з істориком, завідувачем Музею Української революції Олександром Кучеруком.
– Ви одразу применшили значення Петлюри. Він, у першу чергу, державний діяч, перша особа. У сучасній термінології, він був би президентом і головнокомандувачем, тоді це головний отаман. Саме так це треба розуміти.
І тут ще специфіка Петлюри: перший голова Директорії УНР Володимир Винниченко втомився і втік з партійною касою, наскільки стало зрозуміло, а Грушевський також відійшов від справ…
– Насправді, Грушевського посунули.
– Так, але він вже не повернувся в часи Директорії. Він займався наукою, потім, так чи інакше, приїхав на поклін до радянської влади, хотів тут закінчити свою величезну працю, але не закінчив. Винниченко взагалі приїхав до Москви й просився на роботу, але не домовився. Бо він хотів бути членом Політбюро, а йому сказали «зась!». Тоді він перелякався й зі своєю жінкою втік. Натомість Петлюра весь час залишався вірним ідеї.
Секретар Центральної Ради Євген Онацький написав серію нарисів про українських і не тільки діячів, давши їм дуже промовисті назви: Винниченко – «Чесність із собою», Грушевський – «Чесність з народом», Петлюра – «Чесніть з ідеєю», і понад усім стояв Шевченко – «Чесніть із Богом». Ось така градація наших постатей, їхнє місце в суспільстві, в історії.
– Почнімо з молодих років Петлюри. Він був семінаристом, що його робить дещо подібним на іншого відомого революціонера й державного діяча – Йосифа Сталіна. Ще Петлюра не довчився у семінарії, як і Сталін.
– Це механічне порівняння.
Його семінарське навчання було пов’язане з тим, що його дядько Сильвестр Ольшевський був там викладачем
Петлюра – з родини дрібного бізнесмена. Його батько мав транспортну агенцію, тоді це були коні. Мама його походила з родини священницької. Його семінарське навчання було пов’язане з тим, що його дядько Сильвестр Ольшевський був там викладачем, хоч і не дуже довго, був висвячений на єпископа, а потім вбитий більшовиками і проголошений святим.
Я оце подумав: чи знав я колись людину, чи був у мене родич, який був проголошений святим? А у родині Симона Петлюри був дядько святим.
– У нього дядько був святим, але Петлюра не довчився у семінарії.
У Лисенка був твір на слова Шевченка «Б’ють пороги», який російською владою був заборонений. А Петлюра зі своїм хором розучили цю контакту й заспівали
– Петлюрі завадило національне питання. Він був людиною досить музичного складу. Петлюра гарно співав, організував хор. І цей семінарист був одним з тих, хто домігся, що у Полтаву в семінарію приїхав Микола Лисенко, найбільша величина музичної української культури. І стався такий інцидент. У Лисенка був твір на слова Шевченка «Б’ють пороги», який російською владою був заборонений. А Петлюра зі своїм хором розучили цю контакту й заспівали. Ректор духовної семінарії про це довідався, був величезний скандал. І йому вже приписали все, що можна було. Це був один з поштовхів, який викинув його з тієї семінарії.
Духовна освіта була доступніша для людей. І 30-40% членів Центральної Ради були або з духовною освітою, або зі священницьких родин
Якби він там і далі собі вчився, може й попом став би. Річ у тому, що духовна освіта була доступніша для людей. І 30-40% членів Центральної Ради були або з духовною освітою, або зі священницьких родин. Тобто, це була така православна еліта. Його звідти вибили, й одразу Петлюра потрапляє до обраних людей: виїжджає на Кубань і потрапляє в оточення одного з найвидатніших кубанських українських діячів Федора Щербини, який бере Петлюру на роботу. Той потрапляє в історію – розбирає там архів козацького періоду! Його кудись доля вела!
Згодом він змушений виїхати до Петербурга. Там він влаштувався у страхову компанію бухгалтером – на щось же треба їсти. І складається так, що він почав товаришувати з академіком Коршем. От, у вас є знайомі академіки, до яких ви можете на чай піти, побалакати?
– Знайомих академіків немає.
– А в Петлюри – був!
– Чим займався Корш?
Академік Корш сказав, що українці не знають, кого вони мають між собою: Петлюра належить до тих, хто в старовину закладали династії, а в наш час стають національними героями
– Був славістом. І, спілкуючись із Петлюрою, академік Корш сказав, що українці не знають, кого вони мають між собою: Петлюра належить до тих, хто в старовину закладали династії, а в наш час стають національними героями. Це було у 1910-1912 роках. Щось він у ньому побачив. Те, що ми зараз називаємо харизматичною людиною, стосується Петлюри. Зовні він був непоказний: середнього зросту, середньої статури. Це не був мачо, але ти його бачив і потрапляв у магію погляду.
– Через те, що Петлюра був бухгалтером, його вороги потім зневажливо так і називали. Ще він активно і плідно займався журналістикою. А коли почалася Перша світова війна, то він став волонтером в Союзі земств, який допомагав російській армії. Чим відзначилася ця його волонтерська діяльність?
Оскільки українців, окрім росіян, було найбільше в армії, то почався процес українізації армії. Петлюра був одним із провідників цього руху
– Цей Союз земств був системою місцевого самоврядування, і ця система стала виконувати допоміжні волонтерські функції в час війни: проблеми постачання, харчування, лікування й так далі. Петлюра потрапив у цю історію й досить швидко вибився у помітні постаті у цьому земському русі. Будучи в цій системі, він весь час роз’їздив у різні військові частини. А в цей час російська влада, на свою голову, придумала, як врятувати армію, яка поступово почала занепади. Вони вирішили, що це можна зробити, організувавши національні підрозділи, зокрема й українські. Оскільки українців, окрім росіян, було найбільше в армії, то почався процес українізації армії. Петлюра був одним із провідників цього руху.
– Як волонтер став на чолі українського військового руху? Тривала війна, військових з українською національною свідомістю не бракувало. І тут на чолі військового руху – цивільний!
– Те, що зараз відбувається: на чолі військових структур, як правило, стоять цивільні.
– Сто років тому було інакше.
Він брав участь у військових з’їздах – і його висунули вперед, а не полковників і не генералів
– Військові – це люди команди. Дають команду – вони виконують. А хтось же має дати цю команду. І Петлюра, який розумів загальну політичну ситуацію і мав якусь стратегію, якраз і очолив цей рух. Окрім того, він вмів добре й розумно говорити. Він брав участь у військових з’їздах – і його висунули вперед, а не полковників і не генералів.
– Чим він так подобався військовим?
У Петлюри за цим всім стояла загальна ідея, загальне розуміння ситуації, коли він не ставив своє «я» на перше місце
– Петлюра переконливо й розумно говорив. От, наприклад, як умів говорити Петлюра. Влітку 1917 року в Оперному театрі проходить селянський з’їзд, який має свої завдання, зокрема, вибрати до складу Центральної Ради своїх представників. Народ там простий, слово за слово, й почався гармидер, вже будуть битися. Туди приходять Винниченко й Петлюра. Виходить Винниченко: цікавий чоловік, письменник, уміє говорити. Всі затихають, плещуть, «Слава Винниченку!». Виходить Петлюра: такий собі ніякий, починає говорити, народ прислуховується і каже: «Ні, робимо, як сказав Петлюра». У Петлюри за цим всім стояла загальна ідея, загальне розуміння ситуації, коли він не ставив своє «я» на перше місце. А громаду не обдуриш – відчували, що Петлюра правдивіший.
– Петлюра на межі 1917–1918 років, коли відбувався загальний розвал армії, і зокрема новостворених українізованих полків, зумів створити дієвий «добробат» – Гайдамацький кіш Слобідської України. Як цивільна людина у тій ситуації створила один з найбоєздатніших підрозділів?
– Російська армія переживала величезну кризу, дезертирство було дуже поширеним явищем. Росія розпустила цю армію, тому що з нею неможливо було працювати, і почала створювати свої добровольчі загони: Червону гвардію й таке інше. Так і в Україні. Українізація виявила, хто прихильники української ідеї, української самостійності. От із кращих людей з тієї армії були створені ці добровольчі структури, які називалися по-різному.
Петлюра в момент величезної загрози більшовицького наступу першої російсько-української війни створив цей добровольчий Кіш Слобідської України. Його діяльність була відчутна тоді, зокрема під час придушення антидержавного повстання на Арсеналі.
– На початку 1919 року Петлюра стає на чолі Директорії УНР, фактично, на чолі держави: командує державою і армією. У Директорії в різний час було п’ять-шість людей, але потім всі вони, фактично, розбіглися. Директорія – колегіальний орган, але Петлюра там залишився сам. Чому так сталося? Він усіх випхав?
– Спочатку Директорія мала складатися з трьох осіб – Винниченко, Грушевський, Шаповал – але в підсумку вибрали п’ять осіб. Первісно Винниченко голова, а Петлюру поставили на чолі військового сектору, головним отаманом республіканських військ. Винниченко – людина імпульсивна, творча – сказав, що втомився й кинув все це діло. Це було у лютому, Петлюра не одразу, а лише 9 травня 1919 року був затверджений головою Директорії.
Петлюра до них писав: хлопці, повертайтеся, я вас розумію – у Європі значно легше нести український хрест, але його тут треба нести
Після цього він посилає членів Директорії, Швеця й Макаренка, до Європи з дипломатичною місією. Вони туди поїхали й там застрягли. Зберігся дуже цікавий лист. Петлюра до них писав: хлопці, повертайтеся, я вас розумію – у Європі значно легше нести український хрест, але його тут треба нести. Вони, з різних обставин, не повернулися.
Петлюра став на чолі української держави, на чолі українського національного руху – і залишався до кінця. Він теж міг сказати, що втомився, голова болить – і поїхати в Канни. Але ні!
– Все одно, в підсумку, Петлюра опинився на еміграції. Що він планував, як бачив свою подальшу долю, поки його життя не обірвав Самуїл Шварцбард, який, за його словами, мстився за єврейські погроми в Україні?
Європа тоді нас не підтримувала й зробила велику дурницю, мала величезний клопіт Другої світової війни через це
– Спочатку, у 1920-1921 роках була надія, що збройною силою вдасться відновити незалежність. Коли це стало неможливо, то зробили ставку на міжнародну діяльність, тобто не дати світові забути про Україну. Європа тоді нас не підтримувала й зробила велику дурницю, мала величезний клопіт Другої світової війни через це.
Один із задумів Петлюри: довести Лізі Націй і світові, що тільки такий спосіб вирішення вдасться відновити українську державність
Петлюра розумів, що цей час миру – це не остаточно, ситуація була невирішена. Чому тоді виникла Ліга Націй, а не держав? Бо вважали, що конфлікти в Європи та у світі зникнуть тоді, коли нації в межах своїх етнографічних територій стануть державними. Це був один із задумів Петлюри: довести Лізі Націй і світові, що тільки такий спосіб вирішення вдасться відновити українську державність.
– Але тоді не вдалося. Завдяки чому Петлюра став символом української боротьби?
– Тому що він не здався! Він був найстрашнішою людиною для Росії – як для білої, так і для червоної. Це була та людина, яка уособлювала в собі український національний дух, українську революцію, українську державність.
